В дослідженні прийняли участь 405 лікарів, серед яких були клінічні спеціалісти, молодший медичний персонал, терапевти та хірурги, та бралися до уваги причини смерті 6060 людей. Проект затягнувся на п’ять років, а результатом його є звіт на 120 сторінок.

Для початку наводжу визначення евтаназії, запропоноване лікарями Нідерландів – це прийом смертельної дози препарату за взаємодомовленістю пацієнта та лікаря і за вираження пацієнтом відвертого бажання померти. В дослідженні були також враховані випадки смертей, що в наведене вище визначення не зовсім вкладається – тобто, коли людина перебувала в комі, а, значить, відверто нічого висловити не могла і життя її було припинено на прохання близьких (назвемо це медичним суїцидом). Також статистичними даними приймалися до уваги випадки, коли хворим було введено велику долю препарату (переважно опіумні знеболюючі), які "могли стати причиною передчасної смерті”.

Тепер статистика за 1990-1995 роки. Кількість пацієнтів, що висловила бажання припинити життя за допомогою лікаря зросла від 25 100 до 34 500, а кількість померлих без відвертого висловлення бажання зросла відповідно з 8900 до 9700. Кількість смертей в процентному відношенні : від евтаназії 1990 рік 1,9%, 1995 – 2,3, в наслідок медичного суїциду: 1990 рік – 0,3%, 1991 рік – 0,4%, від прийму опіумних знеболюючих: 1990 рік – 16,3%б 1995 рік – 14,7%. (за даними New England Journal of Medicine).

За свідченнями лікарів, основною причиню прохання пацієнтів припинити життя було захворювання на рак, останні його стадії. А самі цифри, отримані в результаті нідерландського дослідження повністю підтверджують прогнози спеціалістів стосовно динаміки евтаназії.

Нагадаю, що 1990 рік ознаменувався появою в американській пресі робіт Джека Каворкіана («Суїцидальна машина») та Дерека Хамрі («Останній вихід»), які зайняли перші місця в нью-йоркському списку бестселерів, а символами евтаназії стали дівчата Карен Ен Куінлан (1975-1988) та Ненсі Крузан (1983-1990). У 1997 році США довго вирішували на найвищому рівні правовий аспект штучного припинення життя за допомогою лікаря. Єдиним штатом, де ескулапів за це не переслідують в судовому порядку, є Орегон. В Європі такими країнами є Нідерланди, та зовсім недавно приєдналася Данія.

Питання евтаназії підіймає цілу низку проблем як правового, так і морального характеру. Американська асоціація CURE, гасло якої є «Вбити – не означає подбати», стверджує, що визначення "смерть мозку” (стосовно людей, які знаходяться в комі) є неетичним та антигуманним, бо, поки б’ється серце, казати про пацієнта, що він мертвий – просто некоректно. Ще в 1968 році Гарвардська Медична Школа в своєму докладі вказувала дві можливих причини для евтаназії: безнадійний важкий стан пацієнта та можливість вилучення донорських органів, якщо людина знаходиться в стані коми. До питання етики (окрім суто медичних визначень) треба віднести також номінативні категорії. В наш час, коли словом із легкістю можна вбити, визначення типу "мерці, що дихають” та "живі мерці” щонайменше недоречні. І між явищами "соціальна смерть” та "смерть кори головного мозку” пролягає прірва.

А тепер аспект економічний. Британський адвокат, доктор Крістофер Палліс нагадує про оптимальні витрати стосовно людей, дихальна функція яких стимулюється за допомогою медичного обладнання. А лікар Чандлер Брук з Медичного Центру SUNYзапитує: «Чи може суспільство дозволити собі витрачати чималі суми на підтримання неефективного життя?». Відомо, що один день вентиляції легень, медичних препаратів та послуги кваліфікованого персоналу в Європі обходиться від 700 до 900 доларів.

Ще момент, вартий уваги. Як лікар може дивитися на людину, що підписує договір на посмертне донорське використання своїх органів у разі звичайного захворювання? Розглядати його як пацієнта, що потребує допомоги, чи як донора, готового попрощатися із органом?

Окрім цього американські спеціалісти готові визнати, що на сьогоднішній день має місце таке явище, як генетичний геноцид. Це прямо пов’язують із евтаназією, бо йдеться про аборти у випадках, коли обстеження показує наявність патології розвитку дитини. Для дослідження цієї проблеми було створено проект геному людини (Human Genome Project).

Ціллю цього проекту є висвітлення питань, що стоять на грані медицини, біології та етики. В світовій юридичній практиці вже існує два судових прецеденти («Рої проти Вейд»(1973) та «Парк проти Чессін»(1978)), причиною яких стали, відповідно, розв’язання "абортального” холокосту та схиляння до вбивства дитини в утробі та підтримки генетичних досліджень на "людському матеріалі”.

На даний момент медичне обладнання може виявити близька 400 патологій розвитку немовляти з 4000 існуючих хвороб. Серед них синдром Дауна, розщеплення хребта, рання дитяча дебільність та м’язова дистрофія. На жаль, констатацією факту хвороби все і закінчується. А якщо батькам повідомляють про генетичний збій в розвитку ненародженої дитини, більшість обирає аборт.

В своїй статті Бурке Й., Балч Й.Д, і Рендел К. О”Беннан критично ставляться до легалізації евтаназії, висуваючи ряд причин, які можуть викликати думки про самогубство: звичайна депресія, що піддається лікуванню, смертельний діагноз, по усвідомленні якого людина проходить різні емоційні стадії і має змогу завершити свої справи, та психологічний тиск, що вони стали тягарем і, як наслідок хвороби, – небажаними людьми. Отже, евтаназія може бути розглянута не як "ми поважаємо твій вибір”, а як "нам все одно – будеш ти жити чи ні”.

Об’єктивно, пацієнти, що страждають від невиліковних хвороб, мають право знати свій стан, приймати або відмовитися від лікування, відкрито виразити свої переживання та страхи, відвідувати групи психологічної підтримки.

Іншими словами, у нас є право на життя. А от чи є в нас право на смерть?